DESIGNED BY MIXWEBTEMPLATES

Додавати статті та рекламні матеріали можуть тільки зареєстровані користувачі

Для реєстрації натисніть ТУТ

Рыболовные катушки http://nachodki.ru/shop/okhota-turizm-rybalka/katushki.html на сайте nachodki.ru

ЩОБ НЕ ЗГАСЛА СВІЧКА ПАМ`ЯТІ

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

 

Катерина ВОЙТЕНКО, 

 

с. Дорожинка.

 

___________________

 

Не став би дивитись, хотів би забути

Та сили забути нема,

То ріднії села, то ріднії люди,

То наша Вкраїна сама.

Борис Грінченко

1933 рік…

Тоді міг врятувати хліб –

Тепер врятує пам`ять.

Згадаймо трагічні сторінки нашої історії . Усі страхи і стреси, які передавались із покоління в покоління. Україна пережила дві світові війни, безперервні репресії, переслідування за віру, мову, культуру, голодомори. І треба дякувати Богу і витримці нашого народу, що він ще зберігся на землі. Український народ вистояв і навіть спромігся мати свою державу.

Найбільшим ударом по українській нації був голодомор 1932-1933 років. Це було не стихійне явище, а штучно організоване тодішньою владою. Дії були направлені на винищення українського селянства, та і взагалі  українців як нації. 81 рік минув з тих пір, але й сьогодні наше горе не вщухає. Страх залишитися без крихти хліба  передається від покоління до покоління. Це – невигойна рана нашого народу.

Згадують старожили села Дорожинка. Насамперед падали від голоду діти. Лежали під тинами з опухшими животами від водянки, вони вже не просили їсти, очі ніби скляні – згадувала Євдокія Войтенко, плачучи. Діти падали, як мухи. Брат пішов до сестри довідатись. Вона стала на коліна і почала його просити, щоб він забрав її четверо дітей і відвіз може де до міста. Плакала : «Не можу бачити як вони помирають голодні». Сама так і не піднялась з колін – померла.  Брат відвіз дітей, але вони померли в дорозі. Це було дітовбивство, яке вчинив комуністичний режим. «Активісти» ходили по хата і витрушували все до фасолини.

Їли все підряд: траву, кору дерев, горобців. Виручав ліс. Збирали жолуді, товкли в ступах і пекли дуже гіркі коржики. Згадує Євдокія Баланда: «Рідня з Новосілки переказала, що є трохи макухи. Я з малою дитиною пішла, а старші залишилися. Дали мені тої макухи трохи і хустинку, і повідомили, що на краю села живе чоловік, який нападає на людей. І це було дійсно так. Я тікала, загубила той макух і аж за селом було багато людей з сокирами, ділили дохлих коней, і він від мене відстав».

Вимирали цілими родами. Підводою збирали і відвозили в загальну яму на кладовище. Бувало, що забирали ще живих, але сусіди не давали.

Але ще було й таке. У Харківській області замість вимерлих українців у села масово переселяли росіян. Їм давали пайки, звільняли від податків. За неповних два роки їх зросло більш ніж на мільйон осіб. Виходить, що винищували голодом лише українців, а заселяли чужинців, які нічим не зв`язані з Україною – ні походженням, ні народженням.

Чужі їм наші святині – мова, культура, історія. Ось де у нас взялися Єфремови, Колісніченки, Ківалови і їм подібні. Які ненавиділи все українське і тільки мріяли про Новоросію і сепаратизм. А тепер через них гинуть кращі сини України. Як спинити агресора?

Голодомор в Україні 1932-1933 років офіційно визнали геноцидом української нації і засудили 23 країни світу. За свідченням дослідників за один рік голодомору українців загинуло більше, ніж євреїв від голокосту за всі роки Другої світової війни. У багатьох місцевостях України впродовж 1932-1933 рр. померло більше ніж загинуло в 1941-1945 рр.

Відголодноїсмерті померли сіммільйонівдітей до 17 років. У 1938-1939 рр. Булипершікласинапівпусті. Такого не знав світ. Такезабуттю не підлягає.

Додати коментар


Захисний код
Оновити